ІSSN 2412-5334. Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Історія та археологія», 2016. Випуск 24 73 УДК 94:[37.014.5:286.12](492) «16/18» Б. О. Глущенко Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара СТАНОВЛЕННЯ ОСВІТНІХ ТРАДИЦІЙ У МЕНОНІТСЬКИХ КОЛОНІЯХ НІДЕРЛАНДІВ У КІНЦІ ХVII – СЕРЕДИНІ ХІХ ст. © Глущенко Б. О., 2016 Запропоновано короткий нарис особливостей фор- мування освітніх традицій менонітів Нідерландів кін- ця ХVII – середини ХІХ ст. Ключові слова: меноніти, освіта, Менонітська Се- мінарія, Нідерланди, Амстердам. Глущенко Б. О. Становление образовательных традиций в меннонитских колониях Нидерландов в конце ХVII – середине ХІХ в. Предлагается краткий обзор особенностей форми- рования образовательных традиций меннонитов Ни- дерландов конца ХVІI – середины ХІХ в. Ключевые слова: меннониты, образование, Менно- нитская Семинария, Нидерланды, Амстердам. Hlushchenko B. O. The formation of educational traditions in mennonite colonies of the Netherlands at the end of ХVІI –the middle of ХІХ centuries. The article is devoted to the features of the educational traditions in the Mennonite communities in the Netherlands from the End of the Seventeenth to the Middle of the Nineteenth century. The work considers the process of the formation and evolution of educational and training approaches in the Dutch Mennonite communities, their distinctive features. For the traditionally closed societies, which Mennonite communities were, the education was a factor to preserve their traditions and social cohesion. In this regard, community management devoted great attention to education and upbringing regardless of the country and the conditions in which these congregations were located. But the study found that Mennonites in Netherlands have not lived in closed communities as their brethren have done in other countries. Although they tried did not leave in oblivion their own customs and traditions in education. Keywords: mennonites, education, The Mennonite Seminary, Netherlands, Amsterdam. У менонітській етноконфесійній спільноті навчання та релігія мають надзвичайно потужний зв’язок, оскільки освіта виступає як носій і тран- слятор національно-духовних особливостей, над- звичайно важливих для громади. Метою статті є визначення тих самобутніх рис в освіті менонітів Нідерландів, які суттєво відо- кремлюють їх традиції навчання від традицій ін- ших конгрегацій Європи. Особливий інтерес для сучасного дослідника ста- новлять праці Г. Бендера [1], К. Веделя [14], М. Гар- дера [6; 7], М. Джинджерича [5], К. Дюка [3], Д. Кас- села [2], Р. Фрідмана [4], І. Хорста [8] та ін., які у своїх працях подали досить ґрунтовний матеріал відносно історії менонітських громад Європи, їх культури, звичаїв, традицій виховання та освіти дітей. Насамперед доречно згадати дослідження Д. Кассела «Історія менонітів», яке має комплек- сний характер й охоплює історію менонітських громад у найважливішому для автора хронологіч- ному обсязі [2]. Особливо цінними є документи, які стосуються життєдіяльності конгрегацій, і які подані у книзі в повному вигляді. Незважаючи на місцями розрізненість історичних подій та схема- тичність роботи, все ж дане дослідження є одним із найперших узагальнень історії менонітів, у якій приділяється увага ролі релігійного аспекту в тра- диційному навчанні дітей менонітів. Праці Гарольда Бендера [1] та Роберта Фрід- мана [4], які надають нам можливість з’ясувати особливості та характер відношень між церквою менонітів та європейськими державами (зокрема, Нідерландами, Німеччиною, Російською імпері- єю), що у свою чергу дозволяє найбільш суттєво усвідомити взаємозв’язки та взаємовплив вище- зазначених інститутів. Зокрема, в дослідженні Г. Бендера «Церква та держава в історії менонітів» автором відзначається, що меноніти Російської імперії, отримавши від держави суттєві пільги та привілеї, натомість не змогли одержати пра- во активної участі в державному та суспільному житті країни. Подібна ізольованість менонітських громад перетворила їх на безпосередньо «спожи- вачів» тих реформ й політики, яка нав’язувалась менонітам Російською державою. Натомість ме- ноніти Нідерландів та Німеччини, як відзначає автор, у силу об’єктивних історичних обставин мали можливість активної участі в суспільно-по- літичному житті держав, що відповідно надавало їм більшу свободу дій та можливість самостійно- го визначення характеру тих чи інших змін у сво- їх громадах, зокрема, в культурно-освітній сфері. ІSSN 2412-5334. Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Історія та археологія», 2016. Випуск 24 74 Роботи К. Дюка [3], К. Веделя [14] зорієнтова- ні на подання загального нарису історії меноніт- ських громад у таких країнах Європи як Німеч- чина, Нідерланди, Російська імперія. Зокрема, в дослідженні К. Дюка «Вступ в історію менонітів» зазначається, що досить вагомий вплив на куль- турне та освітнє життя менонітів у Нідерландах та Німеччині справили ідеї епохи Просвітництва, які мали двоїстий характер. З одного боку, вони виступали каталізатором багатьох суперечок у суспільно-культурному середовищі менонітів, але, з іншого, – стали якраз тим чинником, який в подальшому сприяв консолідації менонітів цих держав. Меноніти як протестантська течія з’явилися у Нідерландах у 1530-х роках і протягом найближ- чих двох століть їхні конгрегації не були схильні до активного процесу інституціалізації освіти [3, p. 153]. Це можна пояснити тим, що меноніти до- сить активно переслідувалися державою та цер- квою в низці європейських країн у XVI ст., у тому числі й Нідерландах [1, p. 84]. Наприкінці XVI – середині XVIІ ст. питання про вплив церкви на населення поставало дуже гостро, тому, як наслідок, будь-які прагнення ре- лігійних громад, зокрема менонітів, до релігійно- го сепаратизму сприймалося як явище неприй- нятне. Подібні обставини слугували причиною значного обмеження релігійних громад у своїх правах, велося їхнє активне «витискання» із се- редовища основного населення, тому міграція в інші країни все частіше ставала єдиним шансом для виживання. Зокрема, анабаптисти з Фландрії відправилися в північні частини Нідерландів [9, p. 25]. Власне інтенсивність цього конфлікту за- лежала від двох чинників: по-перше, від непохит- ності менонітів у збереженні своєї віри та релігій- ної етики, які активно критикувалися офіційною церквою і, по-друге, від взаємовідносин менонітів власне з державою [4, p. 34]. Держава вважала їх «небезпечними людьми» та «непатріотами» через відмову перших проходити військову службу та присягати на вірність державі, як це робила решта населення країни [3, p. 29]. У силу цього менонітам не дозволялося брати участь в управлінні державою, займати державні посади, а їхні збори мали проводитись в окреміш- ніх місцях. До кінця XVII ст. менонітам не дозво- ляли будувати власні церкви, але пізніше дозвіл на місця для будування надавався за умови відо- собленості цих будівель від домівок місцевого на- селення [2, p. 138]. У цей період достатнім рівнем знань вважали вміння читати, переписувати, тлумачити та по- яснювати Священне Писання (причому досить суб’єктивно). Решта навчально-пізнавальних ас- пектів менонітами ігнорувалися, що призводило до існування лише елементарного рівня освічено- сті серед членів громад [5, p. 182]. Але такий стан освітнього процесу в голланд- ських конгрегаціях почав поступово змінюватися вже в кінці ХVІІ ст. Деякі найбільш прогресивні голландські меноніти почали заявляти, що «таке вузьке обмеження їхнього освітньо-пізнавального горизонту може призвести все братство до лиха» [6, p. 45]. Почали з’являтися потреби у досвічених управлінцях та священнослужителях у громадах. З чим були пов’язані такі стрімкі зміни? Від кінця XVII ст. меноніти в Нідерландах не жили в замкнутих та ізольованих громадах, як це робили їхні братські конгрегації в інших країнах світу, таких як Російська імперія, Канада, США тощо [7, p. 152]. Будучи в основному міськими людьми, зайнятими в бізнесі та різноманітних професіях, вони стали невід’ємною частиною загального національного життя Нідерландів. У країні функціонувало багато християнських шкіл (в основному кальвіністського напряму), які з точки зору менонітів були «нейтральними», тобто в них могли вчитися діти різних релігійних сві- тоглядів [16, p. 185]. Подібне бажання отримати хорошу освіту за межами своєї громади було в першу чергу пов’язано з тим, що меноніти прожи- вали по всій території Нідерландів неоднорідно. Цей фактор робив неможливим створення достат- ньої кількості навчальних закладів саме меноніт- ського напряму [8, p. 114]. Ще однією причиною відсутності бажання у менонітів Нідерландів створювати на початково- му етапі свого проживання в країні свою власну систему шкіл було переконання, що їхня держава занадто мала, а відмінності між різними релігій- ними конфесіями досить незначні, щоб організу- вати свої навчальні шкільні заклади [17, p. 179]. Протягом перших ста років існування мено- нітства в Нідерландах священнослужителі та пастори обиралися на свої посади без урахування їхнього рівня богословської підготовки. До того ж ці люди сумлінно несли свою службу без фі- нансової винагороди. Однак, умови тогочасного розвитку менонітської конгрегації, а саме досить активне стирання межі між духовним меноніт- ським та світським державним, сприяли створен- ню навчального закладу для спеціальної підготов- ки майбутніх пасторів-менонітів [1, p. 89]. У 1675 р. у Харлемі зустрілися представники тринадцятьох менонітських конгрегацій Нідер- ландів із метою вирішити низку важливих питань: створення освітніх закладів для підготовки май- бутніх священнослужителів, питання про оплату праці пастора, а також питання опіки над вдовами та сиротами в громадах [9, p. 27]. Головне питання щодо освіти майбутніх пасторів повністю виріше- но не було, зокрема не було виділено навчальне ІSSN 2412-5334. Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Історія та археологія», 2016. Випуск 24 75 приміщення та персонал закладу. Однак, у 1680 р. у Амстердамі меноніт за походженням Гален Aб- рахам де Хаан створив невелику спеціалізовану бібліотеку та почав давати факультативні заняття для молодих менонітів, які хотіли пов’язати своє майбутнє з проповідуванням. І вперше голланд- ські меноніти починають отримувати свою влас- ну богословську освіту. Але цей освітній процес тривав лише до смерті Галена Абрахама в 1706 р., після чого він був призупинений. Упродовж трьох наступних десятиліть гро- мади знову існували без власних навчальних за- кладів. Їхні молоді студенти, майбутні пастори, були змушені отримувати богословську освіту в семінарії ремонстрантів. Згодом братання мено- нітів із ремонстрантами призвели до асиміляції їх догматів та богословських трактувань, що робило ідею створення окремої менонітської семінарії як ніколи актуальною [4, p. 34]. Менонітська церква в Амстердамі знову взяла на себе ініціативу і запропонувала іншим кон- грегаціям співпрацювати у створенні навчально- го закладу богословської підготовки. Однак ідея щодо створення Семінарії першопочатково не на- була серйозної підтримки. Була зроблена спроба до об’єднання або створення союзу парафій, які були б відповідальні за нову семінарію, але інте- рес парафій був досить низьким через небажання духовних пасторів делегувати частину своїх по- вноважень новоствореному освітньому об’єднан- ню. Тому згодом тільки шість громад були пред- ставлені на засіданні щодо даного питання. На нараді було прийнято рішення про засну- вання Семінарії, яка відкрилася виключно на кош- ти самої громади. Було створено окремий фінансо- вий резерв для облаштування навчального закладу меблями та шкільним приладдям, а також для зарп- латні викладачам й стипендії для шести або восьми найкращим студентам. Тьєрк Нівенхейс був при- значений професором (власне головою) Семіна- рії (1735–1759) [14, p. 95]. У 1753 р. на засіданні правління навчального закладу в Амстердамі було призначено другого професора (в нашому сучасно- му розумінні – проректора) для підготовки пропо- відників Петруса Шмідта, одного з активних релі- гійних діячів громади. З цього періоду ми бачимо чітко окреслену спеціалізацію даного навчального закладу, а саме: навчання та підготовка компетент- них студентів для подальшої кар’єри проповідни- ків у менонітських конгрегаціях [6, p. 58]. Згодом професора Нівенхейса на посаді змінив Хьєр Oстербан із 1761 по 1785 р., а потім Герріт Хесселінк із 1786 по 1811 рр. [10, p. 108]. Семіна- рія в Амстердамі була відкрита й для представ- ників інших конфесій. Для того, щоб вступити до навчального закладу, майбутній студент мав скласти іспити та пройти співбесіду. Тільки після цього він зараховувався до лав семінаристів [12, p. 53]. До занять допускалися учні й інших кон- фесій, які із семінаристами-менонітами прослухо- вували лекції з філософії, історії церкви, вивчали природничі науки, математику, фізику тощо. До того ж церковна рада надавала обладнання для лабораторних досліджень студентів. 1780 р. вва- жається тим роком, на який припав найбільший розквіт Семінарії, після якого почався повільний занепад даного освітнього закладу [15, p. 11]. Під час головування в Семінарії професора Г. Хесселінка настала суттєва криза. Керівництво Семінарії вже не було спроможним самостійно матеріально підтримувати заклад, тому з’явилась актуальна потреба звернутися за допомогою до інших конгрегацій, що, власне, виявилося пер- шочерговим приводом до проведення у 1811 р. «Генеральної конференції» [2, p. 216], результа- том якої стало створення «Генерального меноніт- ського товариства» («Allgemeene Doopsgezinde Societeit»). Цю організацію дослідник Сміт нази- ває «найзначнішою подією в історії голландських менонітів у першій половині ХIХ ст., оскільки суспільство взяло на себе відповідальність і кон- троль над освітньою діяльністю менонітської Се- мінарії» [18, p. 160]. Контроль за Семінарією було покладено на раду, яка складалася з п’яти членів, що обира- ються громадою. Навчальна діяльність Семінарії проходила на університетському рівні. Із 1827 р. до вступу до навчального закладу допускався студент, який добре володів французькою, ні- мецькою та англійською мовами, а також міг пе- рекладати з латинської та грецької мов. Для за- рахування до Семінарії молоді меноніти повинні були здати вступний іспит зі знання Біблії та пу- блічних виступів. Крім того, вони повинні пред- ставити медичну довідку та рекомендацію від пасторів своїх конгрегацій [11]. Після отримання допуску до Семінарії студент мав три роки про- вчитися в університеті Амстердама, де вивчалися такі курси: Старий Заповіт в оригіналі на івриті, Новий Заповіт у грецькому оригіналі, філософія, церковна історія, історії догматики та історія не- християнських релігійних і філософської етики. Завершення трирічного університетського курсу є необхідною умовою для богословського курсу в менонітській Семінарії. Дворічне навчання в Се- мінарії включало в себе такі предмети, як хрис- тиянське вчення про віру і моральність, історія менонітів, а також низку практичних досліджень у галузі теології [13, p. 9]. Після смерті Г. Хесселінка у план навчання було внесено ряд змін, що стосувалися більш строгого оцінювання роботи студентів [9, p. 30]. Таким чином, у менонітських конгрегаціях Ні- дерландів була своя специфічна освітня традиція, ІSSN 2412-5334. Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Історія та археологія», 2016. Випуск 24 76 яка полягала в майже повній відсутності навчаль- них закладів початкового та середнього рівня. Діти менонітів переважно відвідували державні «нейтральні» школи, де могли навчатися разом з християнами, іудеями, лютеранами, кальвініста- ми. Цей унікальний для середовища менонітів феномен пояснювався самими громадами тим, що відмінності між різними релігійними конфесіями досить незначні, щоб організувати свої окремі на- вчальні шкільні заклади. Амстердам був чи не єдиним місцем здобут- тя вищої богословської освіти для менонітів в Європі. Значення Семінарії менонітів полягало в тому, що саме в цьому закладі готували учнів на засадах релігійності, поваги до своєї громади та тих традицій, яких вона дотримується. Вищий навчальний заклад переважно надавав увагу бого- словській частині освіти, що сприяло зміцненню самої менонітської громади та збереження її са- мобутності серед іноземного суспільства. 1. Bender, H. S., 1939. Church and state in mennonite history. The Mennonite Quarterly Review, April, № 2, pp. 83-103. 2. Cassel, D. K., 1888. History of the Mennonites. Philadelphia. [Electronical Resource] URL: http://archive.org/ details/historymennonit00cassgoog 3. Dyck, C. J., 1981. An introduction to Mennonite History: a popular history of the Anabaptists and the Mennonites. Pennsylvania. 4. Friedman, R., 1941. Spiritual changes in European Mennonitism, 1650-1750. The Mennonite Quarterly Review, vol. 15, pp. 33-45. 5. Gingerich, M., 1955 – 1959. Elementary Education. Mennonite encyclopedia: in 4 vol. Hillsboro, Kansas, vol. 2, pp. 181-183. 6. Harder, M. S., 1949. The Origin, Philosophy and Development of Education Among the Mennonites. Unpublished Doctoral Dissertation. Los Angeles, CA. [Electronical Resource]. – URL: http://digitallibrary.usc.edu/ cdm/ref/ collection. /p15799coll26/id/410042 7. Harder, M. S. & Ens, A., 1955 – 1959. Education, Mennonite. Mennonite encyclopedia: in 4 vol. Hillsboro, Kansas, vol. 2, pp. 150-153. 8. Horst, I. B., 1952. The Mennonites in Amsterdam. Mennonite life. July, pp. 113-114. 9. Ijntema, J., 1937. The Mennonites of the Netherlands. The Mennonite Quarterly Review. January, № 1, pp. 24-33. 10. Koolman, J., Zijpp, N., van der, 1955 – 1959. Amsterdam Mennonite Theological Seminary (Kweekschool). The Mennonite Encyclopedia: in 4 vols. – Hillsboro, Kansas, vol. 1, pp. 108-110. 11. Philips, D., 1978. Enchiridion or Hand Book of the Chris- tian Doctrine and Religion, compiled (by the grace of God) from the Holy Scriptures for the benefit of all lovers of the Truth. Elkhart, Ind. [Electronical Resource] URL: https://sites.google.com/site/ loavesnfish2/Hand-Book_Diet rich-Philips.htm?attredirects=0. 12. Verheyden, A. L., 1947. An introduction to the history of the Mennonites in Flanders. The Mennonite Quarterly Review, April, № 2, pp. 51-63. 13. Waltner, E., 1951. The Anabaptist conception of the church. The Mennonite Quarterly Review, January, № 1, pp. 5-17. 14. Wedel, С. H., 1920. Sketches from church history for Mennonite schools. Newton, Kansas. 15. Wiebe, W., 1952. The Story of a Church. Mennonite life, January, pp. 11-13. 16. Zijpp, N., van der, 1955-1959. Business among the Mennonites of the Netherlands. Mennonite encyclopedia: in 4 vol. Hillsboro, Kansas: Mennonite Publication House, vol. 1, p. 483. 17. Zijpp, N., van der., 1955. The Сonfessions of Faith of the Dutch Mennonites. The Mennonite Quarterly Review. July, № 1, pp. 171-187. 18. Shatokhina-Mordvintseva, G. A., 2007. Istoriya Niderlandov [History of the Netherlands]. – Moscow (in Russian). Надійшла до редколегії 23.05.2016 Бібліографічні посилання 1. Bender H. S. Church and state in mennonite history / H. S. Bender // The Mennonite Quarterly Review. – April, 1939. – № 2. – Р. 83–103. 2. Cassel D. K. History of the Mennonites / D. K. Cassel. – Philadelphia, 1888 [Electronical Resource] URL: http://archive. org/details/historymennonit00cassgoog 3. Dyck C. J. An introduction to Mennonite History: a popular history of the Anabaptists and the Mennonites / C. J. Dyck. – Pennsylvania, 1981. 4. Friedman R. Spiritual changes in European Mennonitism, 1650–1750 / R. Friedman // The Mennonite Quarterly Review. – 1941. –Vol. 15. – Р. 33–45. 5. Gingerich M. Elementary Education / M. Gingerich // Mennonite encyclopedia: in 4 vol. – Hillsboro, Kansas, 1955– 1959. – Vol. 2. – P. 181–183. 6. Harder M. S. The Origin, Philosophy and Development of Education Among the Mennonites / M. S. Harder; Unpublished Doctoral Dissertation. – Los Angeles, CA, 1949 [Electronical Resource] URL: http:// digitallibrary.usc.edu/cdm/ref/collection/p15799coll26/ id/410042 7. Harder M. S. Education, Mennonite / M. S. Harder, A. Ens // Mennonite encyclopedia: in 4 vol. – Hillsboro, Kansas, 1955–1959. – Vol. 2. – P. 150–153. 8. Horst I. B. The Mennonites in Amsterdam / I. B. Horst // Mennonite life. – July, 1952. – Р. 113–114. 9. Ijntema J. The Mennonites of the Netherlands / J. Ijntema // The Mennonite Quarterly Review. – January, 1937. – № 1. – Р. 24–33. 10. Koolman J. Amsterdam Mennonite Theological Seminary (Kweekschool) / J. Koolman, N. van der Zijpp // The Mennonite Encyclopedia: in 4 vols. – Hillsboro, Kansas, 1955– 1959. – Vol. I. – P. 108–110. 11. Philips D. Enchiridion or Hand Book of the Christian Doctrine and Religion, compiled (by the grace of God) from the Holy Scriptures for the benefit of all lovers of the Truth / D. Philips / [Translated by A. B. Kolb]. – Elkhart, Ind., 1978 [Electronical Resource] URL: https://sites.go ogle.com/site/ loavesnfish2/Hand-Book_Dietrich-Philips.htm?attredirects=0 12. Verheyden A. L. An introduction to the history of the Mennonites in Flanders / A. L. Verheyden. // The Mennonite Quarterly Review. – April, 1947. – № 2. – Р. 51–63. 13. Waltner E. The Anabaptist conception of the church / E. Waltner // The Mennonite Quarterly Review. – January, 1951. – № 1. – Р. 5–17. 14. Wedel С. H. Sketches from church history for Mennonite schools / С. H. Wedel. – Newton, Kansas, 1920. 15. Wiebe W. The Story of a Church / W. Wiebe // Mennonite life. – January, 1952. – Р. 11–13. 16. Zijpp N., van der. Business among the Mennonites of the Netherlands / N. van der Zijpp // Mennonite encyclopedia: in 4 vol. – Hillsboro, Kansas: Mennonite Publication House, 1955– 1959. – Vol. 1. – P. 483. 17. Zijpp N., van der. The Сonfessions of Faith of the Dutch Mennonites / N. van der Zijpp // The Mennonite Quarterly Review. – July, 1955. – № 1. – Р. 171–187. 18. Шатохина-Мордвинцева Г. А. История Нидерлан- дов / Г. А. Шатохина-Мордвинцева. – М., 2007. References